Технологія проблемного навчання

УРОК  У СИСТЕМІ

ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ

Сьогодні проблемне навчання розглядають як технологію розвивальної освіти, спрямовану на активне одержання знань, формування прийомів дослідницької пізнавальної діяльності, залучення до наукового пошуку, творчості, виховання со­ціально значущих рис особистості. Цей вид навчання передбачає дві основні цілі: допомогти учням самостійно засвоїти зміст навчального матеріалу та навчити використовувати наукові методи у процесі пізнання. Реалізація моделі проблемного навчання вимагає від учителя таких дій:

1.Ставити перед учнями навчальні завдання в зрозумілій і цікавій формі.

2.Виконувати функції координатора пошукових дій учнів і партнера, допома­гати окремим учням і групам, диференціюючи зміст допомоги.

3.Уміти зіткнути учнів із проблемою, стимулювати творче мислення за допо­могою запитань.

4.Коректно виправляти помилки, яких припускаються учні в процесі пошуку гі­потез, їх підтвердження.

5.Спрямовувати діяльність учнів на самостійне опанування різних джерел ін­формації. Пропонувати свою допомогу лише в тих випадках, коли учні не можуть самостійно прийняти необхідне рішення.

Технологія проблемного навчання включає:

1.Зіткнення з проблемою, створення проблемної ситуації.

2.Збір і аналіз даних. Актуалізація життєвого досвіду з проблеми, пошук даних про об'єкти та явища, яких не вистачає для розв'язання проблеми.

3.Визначення причинно-наслідкових зв'язків, формулювання гіпотези. У разі неспроможності учнів самостійно висунути гіпотезу вона може бути запропоно­вана вчителем.

4.Збір інформації, проведення дослідження, вивчення таблиць, графіків, чи­тання рекомендованої літератури, результатом чого є перевірка припущень і по­будова учнями пояснень ситуації, яка призвела до проблеми.

5.Формулювання висновків, аналіз процесу дослідження.

Урок у технології проблемного навчання виглядає як ланцюжок навчальних проблем, які вчитель створює, вислуховує різні точки зору, аналізує їх за участю учнів, знаходить удалі форми та способи фіксації отриманих результатів.

Матеріалом для створення проблемних ситуацій можуть слугувати   за­гадки,  парадокси, результати  хімічного експерименту, результати попе­редньо проведеної нульової контрольної роботи, результати розв'язування  хімічних задач, аналіз життєвих ситуацій тощо.

Урок у системі проблемного навчання може мати форму проблемної лекції, проблемного семінару, уроку-дослідження та ін.   

Робота

з картографічними посібниками

на уроках географії

«Карта є тим дивним знаряддям вивчення зекмної кулі, яке тільки одне може надати людині дар передбачування». (Ю. Шокальський).

Характерною стороною будь-якого уроку географії є організація предметно-практичної діяльності, в процесі якої формуються визначені програмою вміння, в тому числі і вміння працювати з географічною картою. Нерозривний зв'язок викладання географії в школі з використанням картографічних посібників не потребує доведень. навчити учнів читати, розуміти й аналізувати картографічні матеріали є одним із головним завдань учителя.

У шкільних географічних атласах, з якими учні починають працювати з перших років навчання в школі, вміщено ряд як загальногеографічних , так і тематичних карт.  Ефективність роботи з ними певною  мірою залежить від того, наскільки вчитель знає основи математичної картографії, зокрема в яких картографічних проекціях побудовано карти атласів, якими картографічними способами передано їх зміст, які саме практичні завдання можна за ними виконувати.

У пропонованому посібнику охарактеризовано найтиповіші для шкільних географічних атласів картографічні проекції, особливості вимірювальних робіт на картах, складених у цих проекціях. А також виділено низку завдань вчителя для різних курсів шкільної географії, де формуються певні вміння та навички роботи з картою.

Наведені в посібнику приклади використання карт шкільних географічних атласів можуть бути застосовані під час вивчення картографічного матеріалу шкільного курсу географії.

1. Предметно-практична діяльність школярів по формуванню окремих умінь у роботі з географічною картою

Для успішного формування вміння учнів працювати з картографічним матеріалом необхідно декілька умов:

1) володіння цими вміннями самим вчителем;

2) наявність у кабінеті і в кожного учня необхідного обладнання (карт, атласів, контурних карт, електронних карт…);

3) розуміння школярами практичного значення отриманого уміння;

4) необхідність вироблення уміння тренування вправами.

На жаль, якраз ця остання умова нерідко недооцінюється, а питання кількості необхідних вправ та часу погано висвітлено в методичній літературі. Здебільшого на роботу з картами виділяється 5-8 хвилин, в окремих випадках – до 15 хвилин (практичні роботи). Та підсумкові роботи показують, що для більшості дітей відведення навіть ¼ навчального часу зазвичай недостатньо.

1.1 Знайомство з планом і картою

Робота з географічними картами починається ще у початковій школі в курсі природознавства. Але систематичною вона стає у основній та старшій школі. На першому етапі, у 5-6 класах, основним завданням є навчити дітей розрізняти загальногеографічні  та тематичні карти, сформувати вміння користуватися математичним апаратом карти, тобто обчислювати відстані, визначати напрямки та координати точок. Крім того, учні повинні навчитись користуватися легендою карти, розширити свої знання з номенклатури географічних об’єктів, виробити вміння користуватися географічною картою, щоб орієнтуватися на місцевості.

Розглянемо питання предметно-практичної діяльності школярів по формуванню окремих умінь з географічною картою.

Уже зміст уроку «Вступ до навчального курсу фізичної географії» потребує неодноразового звернення до карти.

Для початку потрібно допомогти учням засвоїти найбільші об’єкти, навчити характеризувати поверхню землі за планом:

1) поділ суходолу на 6 материків;

2) єдність Світового океану;

3) співвідношення води і суходолу.

Крім того, визначати взаєморозташування материків і океанів і співвідношення їх величин.

Тут допоможе серія запитань. Назвіть:

– материк, що омивається водами лише Індійського та Тихого океанів;

– океан, що не омиває Антарктиду;

– найбільший океан планети;

– океан, що омиває Австралію із заходу і т. д.

Або такі запитання. Назвіть:

– третій за величиною материк;

– найменший материк;

– материк, що розташований в усіх чотирьох півкулях…

Відповідаючи на такі запитання, школярі дивляться на карту півкуль, шукають назви, змагаються хто швидше і таким чином вивчають її. Далі можна ускладнити завдання, запропонувавши їм роботу на контурній карті або відповідати на запитання, уявивши карту подумки.

У відповідності із своїми віковими особливостями, шестикласникам подобається швидко отримувати результат своєї праці. І вони можуть це робити при вивченні  наступної теми «Розвиток географічних знань про Землю».

Щоб побачити цей розвиток, дітям пропонують порівняти дві стародавні карти – уявлення про світ Ератосфена і Птолемея. Але не обмежуватися при цьому механічним перелічуванням відомих грекам

 об’єктів, а розпочати роботу по навчанню порівняльному аналізу за тим самим планом, що вони вивчали карту півкуль:

·        співвідношення води і суходолу;

·        розподіл суходолу на частини;

·        розподіл океану на частини.

Проведений таким чином аналіз покаже учням, що шлях розвитку уявлень про Землю зовсім непростий: перемігши Ератосфена у точності і детальності зображення суходолу, Птолемей втратив дуже важливе завдання – уявлення про єдність Світового океану, втратив відносно правильні уявлення про співвідношення води і суходолу.

Вивчення цих карт учні можуть продовжити вдома, де встановлять сучасні назви земель, відомих грекам. Наприклад:

острів Альбіон – Британські острови,

протока Геркулесових Стовпів – Гібралтарська протока,

Понт Євксинський – Чорне море,

Острів Тапробан – острів Шрі-Ланка.

1.2 Формування уміння орієнтуватися по карті

До числа умінь, визначених програмою, відноситься також уміння орієнтуватися по карті, за лаконічним формуванням якого приховано великий зміст. Рівень знання та вмінь часто залежить від кількості та різноманітності виконаних учнями тренувальних вправ. Наприклад, при знайомстві з градусною сіткою карти, можна запропонувати наступну серію запитань, відповідаючи на які школярі користуються картою і самі визначають властивості меридіанів і паралелей:

1. Яку форму мають меридіани Землі?

2. Яка їх величина?

3. Через скільки градусів проведені меридіани на карті півкуль? Чому? Чи можна провести їх по-іншому?

4. Який напрям показують меридіани?

5. В перекладі «меридіан» означає «полуденна лінія». Як пояснити таку назву? Чи можна провести меридіан в класі?

Рис.3 Нульовий меридіан та 30-та паралель.

Ознайомившись із властивостями меридіанів, діти шукають лінії, що  показують напрям захід-схід і самостійно характеризують паралелі та їх властивості:

1. Як ви поясните назву «паралель»?

2. Яка величина паралелі в градусах і кілометрах?

3. Через скільки градусів проведені паралелі?

4. Як можна провести паралелі на місцевості?

Рис.4 Географічні паралелі. Градусна сітка.

Далі учням пропонують географічний диктант. При цьому діти використовують карту півкуль.

Георгафічний диктант

1.                 Назвіть материк, який перетинають усі меридіани.

2.                 Яка кругосвітня подорож буде коротшою: по 60-й паралелі чи по екватору?

3.                 Чи є океан, який перетинають усі меридіани?

4.                 Мандрівник рухається по паралелі із сходу на захід. Куди він прийде?

5.                 Чи є на Землі точка, з якої можна рухатися лише на захід?

6.                 Береги якого острова розташовані найближче до Північного полюсу?

7.                 В якому напрямку іде судно із Середземного моря в Атлантичний океан через Гібралтарську протоку?

8.                 В якому напрямку іде судно із Азовського моря до Чорного?

9.                 В якому напрямку ви спускаєтесь по річці Місурі, а потім по Міссісіпі?

10.           В якому напрямку ви пливете  по річці Нігер?

Уміння орієнтуватися за сторонами горизонту закріплюються практичною роботою.

1.3 Визначення географічних координат

Важливою умовою організації предмета практичної діяльності учнів є вміння визначити географічні координати. Це вміння також набувається спочатку під керівництвом учителя, а потім самостійно.

Роботу із засвоєння алгоритмів пошуку географічних координат доцільно поділити на чотири частини, які доповнюють одна одну та дають можливість багаторазового повторення практичних дій учнів.

У першій частині учитель сам виконує дії, необхідні для знайдення географічних координат. При цьому він у голос повторює усе, що робить. Учні слідкують за діями вчителя за картою півкуль у атласі і записують у зошит результати пояснення.

У другій частині вчитель обирає нескладний об’єкт  і пропонує учням визначити його координати самостійно. Хто перший зуміє це зробити і зможе біля стінної карти це продемонструвати отримує високу оцінку. Ця частина розрахована на те, що кожен учень одразу зможе самостійно знайти координати.

Третя частина виконання практичної роботи відбувається групами. Вчитель пропонує учням об єднатися у 5-6 груп і кожній з них дає картку з завданнями різних рівнів складності. Під час роботи груп вчитель діє як консультант. Це варто допускати, щоб виконання завдань

10

перетворилося на самостійну роботу. Адже практична робота — це засвоєння алгоритму дій,  а не контроль за їх виконанням.

З цим завданням учні йдуть до дому. А на наступному уроці здійснюється четверта частина практичної роботи — «захист» учнями виконання завдань. Вчитель викликає по 1-2 представника з кожної групи, які виконують завдання біля дошки. При цьому учні отримують оцінки, а вчитель економить час, тому що не перевіряє виконання практичної роботи вдома.

Можна також запропонувати учням завдання, які мають вигляд гри, або містять цікаву інформацію. Це дозволить не просто механічно закріпити знання, а оживити урок.

Наприклад.

1.      Капітан Грант, герой роману Жюля Верна, зумів добратися до острова Табор — 37⁰ пд.ш., 153⁰ зх.д. Позначте його на контурній карті.

2.      Капітан Немо розпочав свою кругосвітню подорож по морським глибинам під 34⁰ пн.ш. і 139⁰ сх.д. Визначте біля яких островів.

3.      10 січня 1821 р. російська експедиція на суднах «Восток» і «Мирний» відкрила острів. Його кординати — 69⁰ пд.ш., 91⁰ зх.д.

4.      Батискаф «Трієст» здійснив рекордний спуск на глибину 7025 м в точці13⁰ пн.ш., 145⁰ сх.д. В якому це океані?

5.      У 1911 р. Руаль Амундсен досягнув Південного полюса. Почалася мандрівка в бухті Китовій: 78⁰ пд.ш. і 164⁰ зах.д. Позначте на карті маршрут і напрям його руху.

Крім географічних координат учні 8 класу вчаться визначати також прямокутні координати. Визначення прямокутних координат точок за картою зводиться до вимірювання найкоротшої відстані точки до найближчих ліній координатної сітки.

Наприклад, для визначення прямокутних координат моста в квадраті 6608 необхідно:

1. Визначити приріст? X від горизонтальної лінії координатної сітки (яка знаходиться на відстані 6066 км від екватора) до моста.

2. Визначити приріст? Y від вертикальної лінії координатної сітки (яка знаходиться в 4-й зоні на відстані 308 км від умовного осьового меридіана) до моста.

Прямокутні координати моста будуть мати вигляд:

X = 6066 км + 640 м = 60 66 640

Y = 4308 км + 360 м = 43 08 360

Письмова відповідь: „Координати моста – 60 66 640, 43 08 360”

Усна відповідь: „Координати моста – шістдесят, шістдесят шість, шістсот сорок; четверта зона, триста вісім, триста шістдесят”.

Рис. 7 Топографічна карта.

Ця прямокутна (кілометрова) сітка дозволяє встановити прямокутні координати будь-якої точки на карті. Прямокутні координати – це система координат, в якій віссю X прийнято осьовий меридіан 6-градусної зони, а

віссю Y – екватор. Саме ці дві лінії (осьовий меридіан і екватор) при

проектуванні зони на поверхню циліндра стають прямими взаємно перпендикулярними лініями, решта меридіанів і паралелей є кривими. Точка перетину осьового меридіана і екватора є початком прямокутних координат кожної зони.

Прямокутні координати показують відстань у кілометрах до даної точки від екватора (координата X, яка може змінюватися від 0 до більше як 10 000 км на полюсах) і від осьового меридіана (координата Y, яка може змінюватися від 0 до 333 км на екваторі в місцях його перетину з крайніми західними і східними меридіанами зони).

На топографічні карти нанесено лінії, які проведені через кожний 1 або 2 кілометри і паралельні осям X та Y. Вони утворюють кілометрову сітку, що покриває карту системою однакових за площею квадратів. Біля рамок карти підписані значення ліній кілометрової сітки. Двозначні числа, представлені великими цифрами біля горизонтальної і вертикальної ліній, використовуються для позначення квадрата, в якому знаходиться шукана точка. При цьому спочатку записується число нижньої горизонтальної лінії даного квадрата, а потім число лівої вертикальної лінії. Якщо потрібно точніше визначити положення точки всередині квадрата, то визначають її прямокутні координати з точністю до метра.

Для цього з даної точки проводять перпендикуляри до південної і західної сторін квадрата і за допомогою масштабу вимірюють відстані до них. Отримані величини додають до чисел відповідних кілометрових ліній. Таким чином, точка В матиме координати: X = 80462, Y = 09655.

Використовуючи кілометрову сітку топографічної карти, можна виконати також зворотну задачу: нанести на карту точку за відомими прямокутними координатами. Наприклад, якщо точка має прямокутні координати Х = 81450, Y = 08780, то її потрібно наносити у квадраті 8108. точка буде знаходитися на відстані 450 м на північ від нижньої горизонтальної лінії квадрата і на відстані 780 м на схід від лівої вертикальної лінії. Провівши в даному квадраті дві лінії на відповідних відстанях від зазначених сторін квадрата, ми знайдемо шукану точку у місці перетину цих ліній.

2. Формування вміння розуміти зміст карти

Дещо пізніше у учнів повинно сформуватися вміння визначати по карті висоти та глибини. Для цього школярі повинні засвоїти визначення абсолютної та відносної висоти. Крім того, зрозуміти способи зображення рельєфу на плані і карті. На першому етапі вчитель повинен навчити учнів умінню абстрагуватись, створити образ мовного знаку, який відповідає дійсності.

 Рис.9 Зображення горба горизонталями.

У нашому випадку вивчення зображення горба горизонталями повинно зіставлятися з малюнками цього горба на місцевості. Горбиста рівнина, відтворена на карті горизонталями порівнюється з такою  ж місцевістю, але на малюнку в підручнику. Можна також

використовувати відеоматеріали або комп’ютер. Отримати результат вчитель зможе лише тоді, коли учень навчиться уявляти форми рельєфу місцевості, зображені горизонталями.

Щоб розуміти зміст карти учням насамперед необхідні знання легенди карти тому, що вона є  ключем до розуміння зображеного на карті. Легенда (від латинського legeda – те, що слід читати) вказує на те, що можна прочитати на ній, дає загальне уявлення про об’єкти картографування. Завдяки уважному вивченню легенди карти можна з’ясувати принципи виділення зображення на карті предметів, явищ, ступінь докладності виділених градацій та категорій, розроблених на основі наукової класифікації.

Рис.10 Приклад легенди до кліматичної карти.

У легенді здебільшого висвітлюється кілька змістовних систем та способів зображення. За змістом можна виділити такі типи легенд.

1. Елементарні, що застосовуються для карт, на яких характеризується окремий предмет або явище. Наприклад, фізично карта півкуль чи України.

2. Комбіновані, що застосовуються для зображення двох-трьох різних об’єктів. Наприклад, кліматична карта, де використовується спосіб ізоліній, якісного фону та знаків руху

3. Комплексні, що застосовуються для комплексних карт, на яких зображують кілька явищ за кількісною та якісною характеристиками. Приміром, комплексна карта Африки чи економічна карта України.

Отже тип легенди визначається характером і кількістю зображуваних предметів та явищ, тобто змістом карти. Щоб зрозуміти легенду, учні повинні насамперед вивчити свого роду азбуку карти, тобто умовні знаки. Як без знання букв не можна прочитати книгу, так і без знання умовних знаків неможливо прочитати і зрозуміти зображення місцевості на карті.

На старовинних картах умовні знаки були намальованими. Це були наглядні, виразні, красиві і зрозумілі знаки. Але вони важко малювалися, потребували великих затрат часу.

У наш час використовують графічні умовні знаки.

Тут учитель повинен продемонструвати мальовані та графічні знаки і запропонувати учням визначити головні вимоги до зображення сучасних знаків.

Рис.11 Умовні знаки.

Після роздумів, учні приходять до висновку, що вимоги полягають в:

1) їх простоті;

2) в неподібності один на одний (щоб не переплутати);

3) зображення знаку повинно нагадувати об’єкт, нехай віддалено.

Вчитель вивішує зображення найпростіших умовних знаків і пропонує учням відгадати, що вони позначають. Далі учні малюють окремі знаки в зошити і таким чином відбувається запам’ятовування цих знаків. Пізніше можна давати учням завдання скласти речення з цими знаками. Закріплення знань відбувається за тренувальними вправами, де учням потрібно прочитати розповідь, де замість окремих слів стоять умовні знаки. Наступним ходом буде домашнє завдання самому скласти таку розповідь.

Інша група вправ сформує уміння зображати умовні знаки. Це написання топографічних диктантів або робота з кратками:» Замініть слова топографічними знаками».

Наприклад:

Від школи діти пішли до річки. Через луки пройшли до дерев’яного мосту, а потім рухалися по шосе вздовж саду. Скоро почався широколистяний ліс. Учні вийшли до ліній електропередач і звернули на просіку. Накінець ліс розступився і вони вийшли до озера, береги якого місцями виявилися заболоченими. Незабаром ми підійшли до будиночка лісника – мети нашої подорожі.

На наступних уроках можна закріпити знання умовних знаків за допомогою цікавої гри в «географічне лото». Для цього дітям роздають малюнки зі зображеннями географічних об’єктів (дорога грунтова, залізниця, озеро, річка…), а в конверті – набір карток з умовними знаками. Завдання: спів ставити малюнки з умовними знаками. Можна виготовити декілька наборів і міняти завдання різним групам учнів.

Рис. 12 Приклад картки з умовними знаками.

Надзвичайно важливою є робота з топографічною картою в атласі.

 На ній вони виконують такі завдання, як описати маршрут від населеного пункту до вітряка, в якому напрямі рухається річка, який об’єкт знаходиться на більшій висоті і т. ін.

Або творчі завдання: скласти туристичну карту (маршрут) Хотина

2.1 Особливості математичної основи карт

Після ознайомлення з умовними знаками учні вивчають математичну основу карт.

Під час вимірювань і математичних обчислень на глобусі і карті слід пам’ятати, що на глобусі спотворень немає. А під час перенесення сферичної поверхні глобуса на площину його поверхня в одних місцях розірветься, а в інших стиснеться, оскільки інакше сферу на площині зобразити неможна.

Рис.14 Картографічна проекція.

До того ж географічна карта в математичному відношенні має задовольняти 3 основні умови: безперервність, однозначність  кінцевість зображення.

Отже, щоб позбутися при створенні карти розривів і стиснень поверхні глобуса, треба змінити довжину певних ліній, їх напрям і розміри площ, тобто ніби розтягнути поверхню глобуса для одержання суцільного зображення на карті. Величини розтягів та змін довжин будуть  різними: від незначних (звичайно в центрі карти) до максимальних на краях карти.

Рис.15 Циліндрична проекція.

Таким чином, на карті завжди є спотворення довжин, напрямів і кутів, площ та форм. Тому перед картографами стоїть важливе завдання: в найкращий спосіб «спроектувати» дійсну сферичну поверхню планети на площину так, щоб кожній точці на земній кулі відповідала лише одна точка на карті. Це дуже важливо, тому що картами користуються пілоти, моряки, будівельники, геологи… Від точності карт часом залежить життя багатьох людей. Для того, щоб карти були якомога точнішими. При їх побудові використовують різні математичні способи – картографічні проекції.

У курсі фізичної географії України доводиться користуватися різноманітними картами не тільки за масштабом, але і за змістом: тематичними (кліматична, геологічна, ґрунтів…) і комплексними.

Починати роботу з кожною новою картою треба із знайомства з її заголовком і легендою, розміщенням на карті додаткових даних і вказати учням, на що треба звернути особливу увагу при роботі саме з цією картою.

Потім переходять до вивчення масштабу і встановлення звичних орієнтирів на карті. Для цього корисно запропонувати учням знайти на карті своє місце проживання (Чернівці, р. Дністер, ін), а також столицю України.

Далі корисно виробляти в учнів уміння виконувати аналіз карти по такому приблизно плану:

1.     До якої групи відноситься карта по обхвату території, масштабу, змісту?

2.     Де можуть бути найбільші і найменші спотворення?

3.     Які елементи змісту розкривають систему карти?

4.     Яким способом кожний елемент показаний.

5.     Які елементи виконують роль орієнтирів в розташування об’єктів на карті?

Залежно від того, що потрібно змоделювати в окремому випадку, за допомогою картографічних проекцій створюють різні види карт. Їх так багато, що виникла необхідність у класифікацій карт за різними ознаками. Вивченню цього питання, яке розглядається у 8 класі у курсі фізичної географії України, сприятиме схема, представлена у додатках 1-2.

2.2  Вивчення номенклатури географічних об’єктів

Без знань розташування географічних об’єктів на карті не можна собі уявити вивчення географії. Знання географічної номенклатури дає можливість мати уявлення про земну поверхню загалом чи її окремих частин, є  свого роду яскравою ілюстрацією цих уявлень, допомагає розв’язувати наукові та практичні завдання.

Вивчення і закріплення знань із номенклатури проводиться зазвичай різними педагогічними прийомами в процесі вивчення усіх курсів шкільної географії. Сюди входить опитування учнів біля карти («географічна розминка», «мандрівка», «географічний практикум»), нанесення географічних об’єктів на контурну карту тощо. Але більшість цих прийомів не дозволяє швидко опитати всіх учнів класу. За нестачі часу вчитель не може постійно контролювати знання карти усіх учнів. Виходом із ситуації може бути числовий диктант, який можна проводити у будь-який момент уроку: при повторенні  попереднього матеріалу, при закріпленні знань, на уроках корекції та контрою та ін.

Займає ця робота, залежно від рівня організації учнів на уроці, від 5-ти до 8-ми хвилин уроку.

Наприклад, потрібно оцінити знання учнів з номенклатури географічних об’єктів Африки.

 Вчитель вивішує наступне

I варіант                                                     II варіант

1 –        р. Ніл                                                                      – 0

2 –        р. Конго                                                     – 9

3 –        г. Кіліманджаро                                                – 8

4 –        оз. Н’яса                                                    – 7

5 –        Ефіопське нагір’я                                 – 6

6 –        Східноафриканське плоскогір’я   – 5

7 –        р. Лімпопо                                                            – 4

8 –        пустеля Сахара                                      – 3

9 –        пустеля Калахарі                                  – 2

10 –     гори Атлас                                                           – 1

Далі вчитель показує ці об’єкти на карті, але. Наприклад, у такій послідовності:

1 – г. Кіліманджаро

2 – пустеля Сахара

3 – гори Атлас

4 – р. Конго

5 – р. Ніл

6 – оз. Н’яса

7 – Східноафриканське плоскогір’я

8 – Ефіопське нагір’я

9 – р. Лімпопо

10 – пустеля Калахарі

Учні по мірі того, як вчитель показує на карті на смужках паперу ставлять номер об’єкта відповідно до свого варіанта. Вчитель при перевірці використовує ключі відповіді:

I варіант – 3802146579

II варіант – 8319075642

або доручає цю роботу кращим учням.

У вивченні номенклатури допомагає виготовлення учнями шаблонів – контури України та Австралії. Наприклад, щоб перевірити знання учнів із фізичної карти України, учні в зошитах обводять контури за допомогою цупкого шаблону, а потім по пам’яті підписують форми рельєфу. Так само ці шаблони можна використати при вивченні корисних копалин чи тектонічної будови, чи з інших тем.

Цікавим прийомом  є «географічна мозаїка» – використання розрізаної на шматки контурної карти якоїсь країни чи материка. А учням на швидкість треба скласти мозаїку і визначити що це за об’єкт. Або вчитель показує контури країн, озер, областей, а учні відгадують їх назви.

У сучасній географії доцільно також використовувати комп’ютерні програми. Зокрема програми-тренажери, які розроблені якраз для вивчення номенклатури повторення термінів і понять.

Наступним етапом вивчення географічної номенклатури є робота з контурними картами. Контурні карти можна використовувати під час вивчення нового матеріалу, для його закріплення та контролю знань. Нанесення та позначення географічних об’єктів на контурну карту допомагають учням не лише швидко запам’ятовувати їх та орієнтуватися на карті, але й сприяють кращому розумінню символіки карт, їх змісту та методики оформлення. Для полегшення роботи з контурними картами можна роздати учням пам’ятки. Орієнтовно вони можуть бути такими:

1.      На контурній карті пиши лише простим олівцем і друкованими літерами.

2.     Усі позначення роз’яснюй у легенді, де пиши теж друкованими літерами.

3.     Надписи на карті повинні бути чіткими та охайними.

4.     Назви форм рельєфу підписуй так, що перша буква знаходилась де починається об’єкт, а остання – де він закінчується.

5.     Річки підписуй так, щоб назва повторювала звивини річки. Довгі річки підписуй двічі – біля витоку та біля гирла.

6.     Карта повинна добре читатись. Не перевантажуй її зайвими об’єктами.

7.     Ті об’єкти, що займають мало місця на карті, позначай цифрами, а в легенді карти вкажи якому об’єкту ця цифра відповідає.

3.Формування вмінь зіставляти та аналізувати

різні за змістом карти

Робота з картографічними матеріалами починається з перших уроків і постійно ускладнюється. Вже на першому уроці розглядається відмінність карт за масштабом та обсягом території та змістом. При подальшому вивченні географії перед учителем постає завдання формування вмінь зіставляти  та аналізувати різні за змістом та масштабом карти.

Так, під час вивчення материків у 7 класі, необхідно зіставляти та аналізувати карти: фізичну і тектонічну, фізичну і кліматичну, фізичну і комплексну тощо. Все це можливо лише в результаті копіткої роботи вчителя з учнями, коли кожна географічна назва не залишається без показу її н а карті, коли всі природні процеси  аналізуються в процесі зіставлення карт. Вчитель допомагає учням виробляти уміння, що дозволяють знаходити різні географічні об’єкти не тільки на фізичних, але шляхом їх зіставлення на кліматичних, тектонічних, картах природних зон та ін.

Заключним етапом роботи над формуванням в учнів умінь і навичок складання фізико-географічних, економіко-географічних та комплексних характеристик окремих країн, територій за інформацією, що міститься  у різних картографічних джерелах знань. При цьому

враховується не тільки картографічна інформація, але й статистичні та

інші дані, що закладені в діаграмах та картограмах. Для складання таких характеристик використовуються відповідні алгоритми (типові плани).

План

Складання фізико-географічної характеристики материка за даними карт атласу з географії материків

1.    Георгафічне положення

·                        Назва (фізична карта)

·                        Площа (фізична карта)

·                        Положення щодо екватора, нульового меридіана, тропіків та полярних кіл (фізична карта)

·                        Положення відносно інших материків

·                        Положення відносно океанів та морів (фізична карта)

·                        Крайні точки

·                        Протяжність материка (фізична карта, обчислюється в градусах від крайніх точок)

2.                Берегова лінія

·                        Океани та моря, що омивають материк (фізична карта світу)

·                        Острови, затоки, протоки (фізична карта материка)

·                        Течії та їх вплив на узбережжя (карта океанів, фізична карта світу)

3.Геологічна будова, рельєф і корисні копалини

·        До якої літосферної плити належить материк (тектонічна карта)

·       З яких основних тектонічних структур складається (тектонічна карта)

·       Корисні копалини і їх зв'язок з тектонічними структурами (тектонічна карта)

·       Основні форми рельєфу і їх зв'язок з тектонічними структурами (фізична і тектонічна карти)

4.Клімат

·        В яких кліматичних поясах розташований материк (карта кліматичних поясів)

·       Основні напрями вітрів, опади, середні температури січня і лютого (кліматична карта материка)

·       Азональні кліматичні області (фізична і кліматична карти)

5.Внутрішні води

·       Їх густота, до басейнів яких океанів належать річки (фізична карта)

·       Живлення і режим річок (кліматична карта)

·       Характер течії (фізична карта)

·       Використання вод (комплексна карта)

·       Основні гідрографічні одиниці (фізична карта і статистичні дані в кінці атласу)

6.Природні зони (карта природних зон)

7.Населення і політична карта (карта «Народи і густота населення», політична карта, статистичні дані таблиць в кінці атласу)

8.Господарство (комплексна карта)

9.Визначні географічні об’єкти (однойменна карта)

Давати завдання працювати з картами атласу можна не тільки по всьому типовому плану, але й по окремих його розділах. Багаторазове використання подібних робіт протягом вивчення всього курсу шкільної географії різко підвищить ефективність навчально-виховного процесу в школі, сформує навички самостійної творчої діяльності учнів.